---

Валік помер.  Валя живе у Зазірках.

Далі і вище по дорозі жила Голубенко Олександра Федорівна, дочка Голубенка Федора.  

 

Ще вище знаходилось господарство Гальонки Івана Андрійовича, з дружиною Євдокією, уродженкою з Локні.

При них жили Іванові сестри Варвара  і Марфа. 

У Гальонки було двоє дітей – Микола і Надія. Діти виїхали у Свесу. Потім, після смерті батька забрали до себе Євдокію.

 

Ще вище, напроти старого клубу стояла хата, яку ділили два господарі. В одній половині жила  Борщ Проня Михайлівна ( дочка Борща Михайла від першого шлюбу). Проня заміжня не була, але мала дві доньки -  Віру і Валю.

У другій половині цієї хати жив Борщ Ігнат з дружиною Наталкою. (батько Борща Василя). Ігнат не повернувся з війни. Мали трьох дітей:

Василь жив у Калашинівці, купивши хату на горбку, у Голубенка Якова. Леонід живе у Калашинівці по вулиці, що веде до Яру.

Віталій  виїхав у Кролевець.

На нашій пам’яті, за хатою Гагіна Григорія, у старій хаті, де раніше мешкав Приходько, розміщався клуб.  Дві великі кімнати розділялися на сцену і зал. В залі стояли довгі  дерев’яні лави. В одну сторону можна було дивитися кіно на напнутому полотні, а коли розвернутися в другу сторону концерти, вистави на невисокому помості (сцені). В минулому,  в Калашинівському клубі активно розвивалася художня самодіяльність.

Молоді люди співали, читали вірші, танцювали, ставили вистави. Щовечора у клубі було людно. При клубі була бібліотека, що манила книжками. Люди мали змогу читати різні газети, журнали. Раз чи два рази на тиждень привозили і показували  кіно. 

                   В одній із кімнат при клубі розміщувався медпункт.

Вже пізніше на території за клубом побудували початкову школу на чотири класи. Школа проіснувала не довго. Підлога,  настелена сирими дошками,  швидко згнила, бо була заражена грибком.

         Вище за клубом у невеликій старенькій хатинці жила сім’я Зубара Луки,  (брат Зубара Йосипа, що жив біля ставка) , з жінкою. Переїхали вони з  Погребок і прізвище мами -  Катахан. Мабуть мали походження від татар, чи монголів, чи печенігів. Мали  дітей:

Марія, Анюта, Микола  живуть у Волокитині

Іван жив у Калашинівці.  

         По цій  же стороні вулиці ще вище була добротна господа Борщ Михайла Олексійовича, столяра та плотника, на всі руки майстра, не було такої речі в сільській оселі, котру не міг змайструвати.

Михайло проживав там з дружиною Галиною Василівною, та дочкою Валентиною, яка заміж не вийшла і дітей не мала.

Інші діти – Пронька , Євдокія, Володимир виїхали з села, старих відвідували рідко.

 

Після хати Борщ М.О. дорога розгалужувалась, вліво йшла вулиця, що носила назву Горбачівка.

Вище клубу по правій стороні за  хатою Борщів раніше жив Голубенко Михайло з дружиною . Іх діти:

Ольга  - вийшла заміж за Кротевича.  Микола, побудувався у Яру. 

Віра вийшла заміж під Глухів – село Нова Гребля.

 Голубенки продали цю хату Ящуку Івану Григорович з дружиною Шаповаленко Галиною Овсіївною.  Галина приїхала з Німеччини вже вагітною. Ящук приїхав у Калашинівку після війни трохи пізніше. Уроженець  Західної України. Говорили, що там у нього була дружина і діти. З Галиною жили  громадянським шлюбом.

Дочку, що народилась назвали – Марія, вийшла заміж за Лавренка Івана Андрійовича, сам з Ярославця. Це подружжя купило хату у Боженка.

 

За Ящуком проживало сімейство  Голубенко Семена Євменовича – його дружину звали Устя. Діти - Андрій, Михайло, Поліна, Григорій, Микола, Володимир. Семен Євменович не повернувся з фронту.

Син Андрій також був на фронті, згодом після війни помер. Був одружений, дружина Надія (Надєчка) . Жили в цій батьківській хаті.  Хата згоріла. Надєчка з сином Василем, побудували хату на Яру.  А на цьому місті пізніше був побудований новий будинок культури.

Михайло – жив у Зазірках.  Григорій – пішов у армію і після служби залишився в Липецьку.  Микола – виїхав на цілину.

Поліна – жила в Калашинівці. Замужем не була. Працювала у ланці, потім у школі прибиральницею.

Володимир також живе в Калашинівці .

 

Далі,  напроти вигону, стояла хатина Саєнка Івана Михайловича. Жінка Марина Іванівна (Маринка). Помер Іван не на фронті, а вдома в роки війни. Залишилося 4 дітей  – Василь, Мотря, Петро, Вірка.         

Василь жив у Калашинівці на Горбачівці.

Петро жив у батьківській хаті (добрий плотник, столяр, пічник, покрівельник, - майстер широкого профілю). Дружина Петра – Віра з Покровського, працювала на фермі  – дояркою.  Мали троє дітей  - Тетяна, Ніна, Галя.

Мотря вийшла заміж в сусіднє село Покровське.

Віра – дитина інвалід дитинства. Живе нині у онуки Віри - Галі у Полтаві

 

За цією хатою стояла Голубенка  Федора  (загинув на війні ) - дружина Тетяна (Зубар).  

Від першого шлюбу у Тетяни Йосипівни було четверо дітей – Олександра, Люба, Пантелій , Микола.

Шурка – жила у Калашинівці

Люба виїхала на цілину, Пантелій , Микола – померли малими…

Тетяна після війни вдруге вийшла заміж за Сидоренка Михайла Андрійовича , мали трьох дітей

Віталій -  жив в Росії, зараз повернувся в Калашинівку..

Леонід – жив  в Росії в п. Алексино Ленінградської обл., помер

Зіна – виїхала і живе в м. Волхов.

 

 

Остання хата по правой стороні перед колгоспним двором  - була хата Голобородька М , дружина Наталія Кузьменко  (сестра т. Катерини).

Мали трьох дітей – Катерина , Анатолій і Марія.

Катерина жила в Калашинівці, а потім виїхала у Шостку до дочки Софії.

Анатолій – ?  Марія виїхала на цілину

 

В кінці вулиці, з правої сторони, розміщувалася колгоспна ферма. Корівники, конюшня, телятники, водокачка, сушарня. Широкий двір, наповнений запахом гною, силосу, кислого молока.

Колгоспний двір був огороджений забором  і стояли ворота. Напроти воріт до колгоспного  двору, були дві споруди  - комори для зерна.  

На території колгоспного двору стояла хата Шульги Івана Якимовича, рідного брата Шульги Тимофія. Родина жила заможно, тож більшовики розкуркулили їх і виселили з хутора. Поблукавши по світу, і не знайшовши долі і пристанища, Іван Якимович повернувся перед війною на рідну землю з сином Федором. Його дружина померла по  дорозі додому.    Радянська влада прийняла його і дозволила поселитися у своїй же хатині. В народі його звали Сидір, а хату люди потім прозвали «Сидорова хата». Тут і доживав він віку,  одиноко і  самотньо, без допомоги і участі односельців. Син Федір не повернувся з війни.

Після смерті Шульги І.Я. його хату використовували  під дитячі яслі. Сюди селяни водили своїх діток, а самі працювали у полі чи  на фермі. 

Завідуючою  у цьому сільському дитячому закладі  працювала ще не заміжня наша мама  - Папка Є. Д.

Няньками та виховательками були  – Луговик Олена Степанівна, Гагін Катерина Павлівна (Борщ), Голубенко Люба Федорівна, Поваром - Шут Анастасія Кузьмівна. Дітей було десятків зо три.

Згодом в тій хаті збиралися з ранку бригадири і  ланкові,  щоб отримати  наряди на роботу. Отримавши наряд, бігали попід хатами,  вигукуючи хто сьогодні іде на яку роботу. Сільські сторожі ховалися в хаті від дощу,  коли сторожували колгоспне добро. Тут було людно з ранку , а вдень хата стояла відкрита. Тютюновий запах не вивітрювався роками, бо  чоловіки курили самосад. Це було місце, де як і біля вітряка передавалися всякі новини і чутки. 

 

З правої сторони вулиці, стояла колгоспна комора (імбар). А перед ним у 65-70 роках побудована баня, на два відділення для чоловіків і для жінок. Баня працювала два рази на тиждень . В ці дні всі хуторяни з милом і рушниками вирушали митися. По дорозі на Новоселицю ще стояла кузня та вітряк.

Після імбару в сторону до села знаходився гараж, де ночував колгоспний автомобіль. Водій Боженко Петро, кожного ранку віз старших учнів до Зазірської восьмирічки. За гаражем була хатинка, в якій довгий час розміщався  магазин (лавка), а потім ішла територія кладовища.  Між кладовищем і початком вулиці Горбачівка знаходився вигін.

На цьому місці колись стояла велика клуня та хатина де жив мірошник  Хавкун Йосип. Клуня згоріла. В селі з’явилась електроенергія, необхідність у млині відпала і   мірошник виїхав до Глухова.