Географічне положення

На пагорбах, що спускаються до невеличкого ставка, у ярках, що туляться до краю лісків, розмістилося  невелике село, скоріше хутір – Калашинівка. Хутір вчепися за перехрестя двох доріг, що вели одна від с. Ярославець (на півночі) до с. Зазірки, а інша від с. Погребки (на заході) до так само невеликого хутора Новоселиця.  Невеликий ставок розірвав  хутір на дві половини.

На лівій (західній) стороні ставка розташувалися оселі шести господарств, а основна частина села розмістилася на правій східній стороні ставу.  Топографічна карта нижче:

Хто  першим,  і коли вбив у цю землю кілок, засвідчивши власність на землю,  не відомо.  Звідки пішла назва нашого хутора  також не відомо. Вивчаючи історію, можливо лише припустити, що на цій землі побували і татари і монголи і поляки і литовці. Люди, шукаючи кращої долі, тікали від панського гніту, знаходили затишні місця по серед лісів,  біля  водоймищ.  Поселялися там, де водилася дичина, ловилася риба, а ще знаходилось місце для землеробства.

В основному помешкання селян розташувалися на пагорбах, щоб весняні повені і літні зливи  не заливали їх господарство.

Майже кожна родина була багатодітна. Тож трудитися селянам доводилось кріпко в любу пору року, щоб підняти на ноги дітей. Коли діти підростали то ставали незамінними помічниками сім’ї. Разом з батьками трудилися у полі та вдома, змалку навчаючись премудрості обробки землі. Ніхто нікого не навчав спеціальло, ніхто не читав лекцій як любити землю, як її обробляти, щоб вона щедро нагородила добрим урожаєм. Своїм повсякденним прикладом батьки передавали свій досвід та вміння дітям і внукам.

В хуторі  Калашинівка налічувалося до 70 дворів в яких проживало більше 400 осіб. Населення займалося переважно землеробством.  Сіяли жито, пшеницю, просо, ямінь, овес, буряки, коноплі, льон, картоплю, коксогиз (рослина що використовувалась для виготовлення гуми). У власних городах вирощували картоплю, капусту, помідори, огірки, сіяли зернові тощо.

На найвищому місці за хутором стояв вітряний млин. Великі дерев’яні лопаті приймали  на себе силу вітру, передавали її через дерев’яні зубчаті передачі на кам’яні жорна, крутили їх, перемелюючи  збіжжя на муку. По осені тут завжди було велелюдно. Тут  таки можна було почути всі новини, хто куди ходив чи їздив, що кому снилося, у кого дитина народилася,  та інші хутірські новини та новини поза межами хутора. Перемелювалися на тільки зерна, а й кісточки всіх, хто на зуб попадав.

Ближче до хутора, у невеликому приміщенні розміщалася кузня. Тут замовляли у коваля весь  сільськогосподарський інвентар -  лопати, сапи, коси, плуги,  тут і коня підкувати можна було.

На краю села між хутором і лісом, що звався  Борщове, на  середині пагорба стояв пташник. Згодом пташник  чи то згорів, чи розвалився від старості. Побудували нову птахоферму ближче до води і подалі від хутора. Але невдовзі і цей згорів. З тих пір цей край хутора люди стали називати   -  Горіле.

За радянської влади в хуторі було побудовано  два корівники на дві сотні голів, конюшню, де стояло десятків два коней. Пізніше було побудовано телятник. Калашинівська бригада підпорядковувалась Зазірському колгоспу, що носив назву «Заозерний». Населення займалося виключно землеробством. Не було ні  гуралень, ні кінних заводів, ні фабрик.

Цивілізація приходила повільно. В середині 50-х років з’явилося проводове радіо.  Перший радіоприймач, що працював від батарей був у Боженка, пізніше встановили у клубі. Люди збиралися біля радіоприймача слухали новини, музику, пісні, інші передачі.  Років через десять на хуторі з’явилася електрика.  А перший телевізор у 1967 купив Гагін Володимир Федорович. На це диво приходило дивитися пів села. Сигнал приймався з   телеретранслятора. В 60-і в хуторі був збудований новий магазин та клуб з залом на 150 місць, в якому демонструвались кінофільми, ставились вистави сільської самодіяльності, була бібліотека на 500 одиниць книжкового фонду, а фойє відзначали урочисті події жителі села.

Нині на хуторі налічується близько 10 дворів, в яких проживає до 20  жителів. Частина жителів на зиму перебираються до родичів. Відсутній колгосп, ферми, стайні, комори, поля заростають бур`янами та лісом, розвалений магазин, пустими розбитими вікнами світить напіврозвалений клуб.

Село вимирає.