За греблею
На правій (західній) стороні ставка розташувалися оселі шести господарств, тут же проходила дорога, що з’єднувала великі села Зазірки та Ярославець.
Першою хатою, за греблею, на в’їзді до хутору зі сторони с. Ярославець, була хата Шута Кузьми. Ховаючись за вербами та невисоким тином, вона першою зустрічала гостей, піших і кінних. Не один раз прохожі стукали у ворота щоб спитати дороги, чи попросити води, а то і переночувати просилися у гостинних господарів.
Хата стояла біля самої дороги, на підвищенні, а город спускався до долини, що весною заливалася талою водою. Сім’я Кузьми була багатодітною.
Старшою була Марина, вийшла заміж за Щура Івана, який загинув на війні.
Шут Іван, одружився на Марії ?, побудував хату на вулиці, що звали в народі Горбачівкою, навпроти Голубенка Сергія (Самарського).
Федос – жив вище по горі ( на місці, де потім оселився Хоменко)
Григорій - ?
Дві сестри – Настя, Ганна жили в батьківській хаті до самої смерті.
Грунтова дорога, що вела на гору і повертала направо - вела у село Погребки. За невеликими парканами і тинами, в один ряд, вікнами на південь, розмістилися хати чотирьох господарів, з дворами, сараями, повітками, городами що тягнулися до самого лугу.
  У першій хаті жив Хоменко Микола і його дружина Марія. Микола займався збором утилю. Часто об’їжджав хутір і сусідні села, збираючи у людей старі речі, за це давав дріб’язок, без якого не можливо обходитись у господарстві (голки, нитки, булавки, хустки, стрічки тощо), для дітей свищики.
Мали сина Івана, який відслуживши в армії, одружився на Саєнко Марії Василівні. Іван працював у колгоспі трактористом. Одного разу стався нещасний випадок, трактор перевернувся і Іван трагічно загинув. Від шлюбу з Марією у них залишилося двоє синів – Микола та Леонід.
Наступна хатина - Папки Миколи Афанасійовича одруженого на Гагін Євдокії Павлівни. Євдокія була подругою моєї мами. Микола високий, худорлявий працював телятником, у вільний час ловив рибу у ставку. Євдокія працювала і в полі і на фермі.
Дітей у них було шестеро - Люба, Віра (моя подруга і однокласниця), Галя, Надя, Андрій і найменший Іван.
Господарство Коваленка Михайла було трохи більшим і доглянутим. Одружений на Гагін Ользі Іванівні (дочка Гагіна Івана Кузьмича), і маючи допомогу п’яти дітей – Володимира, Миколи, Петра, Віктора і доньки Валентини, Михайло клопітливою працею збудував хату з високим крильцем, сарай, льох. Хлопці були роботящі, безвідмовні, уміли працювати і справлялися з любою роботою. Найменша донька Валя померла від невиліковної хвороби у 13 років. Хлопці роз’їхались по світах. Старий Коваленко помер, а Ольга, його дружина, доживала у домі для престарілих.
Крайня хатина належала Артюх Ользі Миколаївні. Ольга мала двох доньок – Галину і Віру і сина Миколу. Жила одиноко.
Грунтова дорога на село Погребки майже ніколи на використовувалася. Влітку, колії від коліс возів, а пізніше і автомобілів заростали травою і бур’янами. А баюри після дощів довго не висихали. Але повернемось до шляху.
Окремо, на пагорбі з лівої сторони по дорозі на село Зазірки, серед саду стояла хата Дубини Василя. До хати вела довга доріжка, обсаджена кущами смородини. Господарство, як з одної сторони від дороги, що веде на с. Зазірки так і з іншої сторони, що веде на хутір, огороджене невеликим тином та рядом верб.
Дубина Василь, був одружений (дружина невідома). Мали вони доньку Уляну. Уляна була красива спокійна і розважлива.
Сім’я Дубини дружила Горбачем Матвієм Яковичем.
Одного разу в Калашинівку приїхав Сурган Іван Степанович, познайомився з дочкою Дубини Василя - Уляною і залишився в хуторі. Вичиняти шкури і шити чоботи умів Іван Степанович, чим був у пригоді багатьом односельчанам. Сам він уродженець с. Межиріча, на той час був уже жонатий та мав трьох дітей (старший Микола, середній -? , менший - Валерій). Залишившись у Калашинівці, Іван жив з Уляною громадським шлюбом. Жили у батьківській хаті. У них народилося ще п’ятеро дітей – Світлана, Тамара, Степан, Іван і Василь. Прізвище діти взяли по матері – всі Дубини.
По дорозі до основної частини поселення треба пройти по дамбі.  З лівої сторони виблискує ставок. Попід берегами ставок поріс очеретом, комишем, лепехою (аіром). В деяких місцях по ставку плавають невеликі островки, клубком сплетеного коріння лепеси, болотяної трави – пристанище птахів, гусей, качок, та іншої болотяної живності.
З правої сторони широко простягся луг, по середині якого прокладав собі дорогу струмок, що пробрався через шлюз.
Під горою, майже біля самої води на лівій стороні дороги, стояла хата Зубара Йосипа. Дружиною йому була - Секлета.
Дітей було четверо – Кулина, Тетяна, Олена, і Микола.
Кулина вийшла заміж за Щура Миколу тут же в селі.
Тетяна вийшла заміж за Голубенко Федора. Дітей у них було четверо. Чоловік Тетяни - Федір не повернувся з війни. Після війни жила у громадському шлюбі із Сидоренком . Дітей від цього шлюбу народилося троє - Зінаїда, Віктор та Леонід.
Донька Олена була заміжня за Луговиком Степаном. Дітей у них було двоє - Анюта і Микола. Луговик Степан також не повернувся з війни.
В батьківській хаті залишився син Йосипа - Зубар Микола. Працював у колгоспі на різних роботах, був вправним колієм, а ще фанатом ставу та рибалки. Найпершим у селі збудував собі плоскодонного човна і у вільний час його можна було бачити на воді частіше ніж на суші.
У шлюбі з Євдокією мали шестеро дітей. Старший - Василь, за ним – Олександр, Михайло, Володимир і Микола. Була ще у них донька Галя, але вона померла маленькою в три роки. Із хлопців залишився живим лише Микола.
Дорога круто піднімається на гору пагорба. Щорічні весняні паводкові води, проривали глибше і глибше вирви, понижуючи дорогу. Вона опинилася між двома одвислими стінами. Стіни, виставивши глиняні боки, нависаючи загрожували відколотися.
На лівій стороні дороги на краю гори, притулилася хатина Голубенка Якова. Щороку, весняні води по куску віднімали частину гори. Все ближче і ближче підступаючи до двору, погрожуючи колись, відколоти і господу в провалля.
Яків був одружений на Улиті. Улита працювала у крамниці. Дітей у них було троє - Наталка, Микола і Володимир. Яків шукаючи кращої долі чи роботи, продавши хату виїхав з дружиною і синами у Крим.
Наталка на той час була вже заміжня за Голубенко Миколою, тому залишилася в Калашинівці.
Хату Голубенка Якова купив Борщ Василь Гнатович. Дружиною йому була Марія, донька Самко (Каздобина) Надії Ульянівни. Василю Гнатовичу, як фронтовику і комуністу в післявоєнні роки доручили бути бригадиром калашинівської бригади, відбудовувати колгосп після воєнного лихоліття.
Мали п’ятьох дітей – Наталка, Галя, Надя, та двоє двійняток Лариса і Сергій. Зараз усі діти живуть у Росії.
Через дорогу стояла хата Кузьменка Михайла Мусійовича. Дружина його рідна сестра Шульги Тимофія, Олександра Якимівна. Дітей мали трійко:
- Євдокія вийшла заміж, жила у Зазірках, працювала учителем у 8-річній школі.
Іван – загинув на війні. 
Катерина – вийшла заміж за Папку Івана Дмитровича – рідний брат Шульги (Папки) Євдокії Дмитрівни. Це подружжя жило в хаті Кузьменків. Мати Олександра (Сашка) доживала віку з Катериною і Іваном. Іван Дмитрович працював у колгоспі на різних роботах, потім кочегаром у клубі, потім листоношею.
У Катерини і Івана шестеро дітей : Марія заміжня живе під Києвом в Миронівці; Іван жив у Мелітополі потім переїхав у Київ; Віктор живе у Київській обл.; Анатолій живе у Києві; Володимир і Юрій – живуть в Кролевці.
Піднявшись на пів гори потрапляєш на перехрестя з широким вигоном. Сюди на вигін зранку люди приганяли своїх корів, тут формувалася череда потім пастух гнав її на пасовище. Це відкрите місце найпершим висихало навесні і було улюбленим місцем для весняних розваг дітвори. Мало назву – Горбок.
Від Горбка дорога, ще продовжує вести вгору, ми назвемо її Центральною, але вже не так круто, і розгалужується. Від неї на дві сторони ведуть ще дві дороги. Одна вліво - у невелику вузеньку вулицю, що мала назву Вуличка або Козинівська, друга вправо, опускаючись вниз по схилу, а далі понад болотом до самого Яру.
| 
