Горбачівка

Вліво від садиби Борща Михайла Олексійович йшла вулиця, що в народі називалась Горбачівка. Справа був вигін, за яким виднілося кладовище, а зліва рядок хат.

Першою хатою була садиба Івашини Юхима, (дружина Мотрина)..

Мали дочку Анюту. Дочка Анюта, коли стала доросла, приняла в прийми солдата - Череватова Андрія , родом з Вінниччини.

Анюта з Андрієм свого житла не будували, жили у батьківській хаті, доглядаючи батьків.  Мали вони дітей Віктора, Миколу, дочку Галю. Віктор вже помер. Микола жив у Тернополі. Галя мешкала у Москві.

За ними в глибині, в тупику, подалі від дороги,  садиба Борща Афанасія Олексійовича. Дружину його звали Варвара.  Їх діти:  Наташа, Микола, Анюта.

 Микола працював учителем і жив у Котельві  Полтавської обл.

Наташа вийшла заміж за Лисенка Михайла Григоровича, що  партизанив під час війни, і переселилась в Зазірки.

Анюта була замужем за Моргуном , працювала бригадиром, була енергійна, грубувата, (посада вимагала керувати чоловіками). Померла ще зовсім молодою. Моргуни мали сина Миколу, який в селі не залишився.

Далі по дорозі двір - Щура Миколи Якимовича. Дружину звали Кулина, (дочка Зубара Йосипа).  Дітей мали:

Поліна – померла молодою. Жила  Шостці, мала двоє дітей. Олександр жив у Ярославці, Петро  - жив у Свесі, Володимир ?.

Коли помер чоловік Микола, Кулина продала хату Щур Марині Кузьминічній. Чоловік якої, Щур Іван, загинув на війні. Жила Марина з дочкою Євдокією. Жили одиноко, бідно відокремлено. Пізніше Дуня прийняла приймака Анатолія ?. Мали двох дітей – Тамару і Василя.

За господарством Щура Миколи Якимовича розпочинався сад,

Сад родив довго. Спочатку був власністю колгоспу. Урожай стерегли, плоди возили продавати, потім  сад постарів, став доступним для всіх. Дерева без належного догляду почали всихати. Росли антонівка, путивка, пепенка, білий налив.

В саду хата Приходька ? . Коли Приходька розкуркулили, та забрали його хату по центральній вулиці під клуб, він із села не виїхав, збудував невелику хатину на краю саду.  Був невдоволений таким рішенням односельчан але потрібно було виживати. Приходько був добрим бондарем, майстрував діжки та бочки. В той час ще скляних банок не було. Тому його товар користувався попитом у селян.

Пізніше Приходько цю хату відписав  сестриній дочці - Щур Мотрі Якимівні. Жила вона тут з матір’ю.

         Навпроти Приходька жив Щур Яків Якимович і дружина його Катерина Василівна. Дітей у них не було. Катерина продала хату Шаповаленко Поліні Овсіївні,  дочці Шаповаленко Овсія, що жив на виїзді з Калашинівки до Зазірок.

Шут Іван Кузьмич з дружиною Марією (Манька) жили далі повз Щура Якова.  Іван Кузьмич загинув на війні. Марія залишилась з двома дітьми, Леонідом та Василем.  Леонід виїхав у Макіївку

Василь жив у батьківській хаті, одружився з Вірою, яка працювала дояркою на фермі. Доглядав матір, а коли її не стало, купив хату у Ярославці,.

Мали двох  дітей - Сергій і Лєна.

Навпроти Шута жив Голубенко Тимофій ?, що приїхав із Самари, з дружиною Ганною, що була родом з Ярославця . Тимофій був комуністом і його заселили у розкуркулену хату ( чию?), і Тимофій зайняв її зі своєю багатодітною сім’єю. За цією сім’єю так і залишилося прізвисько - Самарські.

 Дітей було шестеро. Четверо приймали участь у Великій Вітчизняній війні. З фронтів не повернулися Костя та Федір (дружина Тетяна (Зубар).

Феня воювала, жила у Криму

Сергій учасник війни, прийшов поранений з війни. Одружений з Ольгою Кирилівною Давиденко (дочка Каздоби Софії).  Жили в батьківській хаті. Голубенко Сергій Тимофійович мав свою пасіку та  доглядав  за колгоспною, Їх діти Ліда, Галя живуть у Полтаві.

Варвара (Варка)  - жила у Калашинівці заміж вийшла за Шаповаленко Івана  Романовича. Жили Шаповаленки на горі, за старою школою, на краю  села, біля самого Яру.

Варка двічі була заміжня . Від першого шлюбу  була дочка Валя , від другого двоє дітей Євгеній і Марія. Жили на Горянах у Зазірках.

Михайло жив у Калашинівці (біля Яру), його дружина Олександра Антонівна з Ярославця. Діти Віра, Ліна, Галя – в  селі не залишились.

Ніна – вийшла заміж за Василя Ляшенка на хутір Покровське, що розкинулося на протилежному березі нашої річечки. 

               В цьому дворі ще живуть люди.

За Голубенками, у маленькій хатинці жила сім’я  Степана Луговика, дружина Олена (Зубар).

Степан родом з Ярославця, працював у Калашинівці зоотехніком. До війни в хуторі були свинарник, корівник, курятник. Для нього роботи вистачало.  Степан пішов на війну і в перші ж дні війни загинув.

Дітей залишилося двоє – Микола  і Анюта. Після війни Олена народила Володю ?.

Микола виїхав на цілину.  Анюта вийшла заміж за  Базиля Леоніда.

Навпроти Луговиків на підвищенні стояло три хати. Першою була оселя Саєнка Василя Івановича. Жінка була з Посьолка (Новоселиці) – Ольга  Вікентіївна. Після весілля напнули будку посередині двору  та там і жили, з часом побудували добротну хату.  Василь мав хист до будівельних робіт, будував хати, сараї, клав печі, підводив під старі хати цегляні фундаменти,

Дітей мали шестеро.

Марія, вийшла заміж за Хоменка Івана, жили в хаті його батьків за греблею.

Микола, женився на сестрі Ольги Василівни, що працювала в хуторі медсестрою. Жили в Кролевці.

Марія і Микола хрещенники нашого батька.   Галя – заміж вийшла у Ярославець Надя - замужня, живе в Конотопі

Валя  вийшла заміж і жила у Дунайці. Вітя  жив у Кролевці, одружився на Ярославській дівчині.

Вище по цьому горбку колись жила Щур Марина. Потім у 70 роки продала хату Гагіну Василю Григоровичу. Він побудував на цьому місті нову хату, (працював бригадиром). Василь був одружений з Голубенко Галиною Михайлівною (дочка Надєчки). Зараз вони виїхали у Ярославець. Все життя жили в стані війни. Розходились, сходились . В черговий раз після ролучення Галина купила хату в Ярославці , за нею і Василь подався у Ярославець.

У них було дві дочки:  Юля, Галя.

На найвищій точці біля самого поля стояла хата Кротевича Костянтина Сигизмундовича. Поляк. Дружина  Голубенко Ольга Михайлівна.  Дочка Голубенка Михайла , що жив на місці, де потім жили Ящуки. Костянтин мав поганий зір, довгий час працював у колгоспі комірником

Дітей у Кротевичів було теж багато: Владік – схожий на батька,  виїхав у Ташкент; Аліна, жила у Глухові; Ліда; Люда; Катя – жила  у Сумах; Віталій.

Нижче Кротевича під горою притулилася хата Голубенка Олександра Самійловича (Самохович). Спочатку була землянка.  Погріб вритий  у землю. Хата маленька на дві кімнати, земляна долівка.  Одружений на Галині Григорівні. Сама здалеку із-за Десни.  Олександра Самійловича , що працював у  Шостці у банку на війну не взяли, бо був на броні. Там у місті Шостка познайомився з Галиною.  Привіз її  в Калашинівку до своєї матері Палажки. Після звільнення Калашинівки, Олександра все ж на війну призивали, повернувся живий. Невдовзі перебралися у землянку. Тут народилося четверо дітей.

Ольга жила в Донбасі в с.  Мостки,  мала двоє дітей, по смерті батька забрала до себе матір. В це село переїхав і найменший Іван, одружився, має доньку.

Микола виїхав  у Чернігів, там мав сім’ю.

Володимир у путивльському районі, дружина Шура. Пізніше забрали Олександра Самойловича.

Сім’я була напрочуд  талановитою. До музики мали хист всі і дорослі і діти. Грали на різних музичних інструментах. Їм легко давалося гра на гармонії, балалайці,  гітарі, баяні, мандоліні, на ложках.  Не зважаючи на бідність, тут був рай для душі, пристанище гарного настрою. Хоча сім’я переживала все те що і люди всієї країни і даного хутора. Голод і холод, війну.

Через дорогу було господарство Голубенка Йосипа Гнатовича, було одним з останніх обійсть, що замикали хутір. Його дружина Шульга Поліна Пилипівна. Йосип Гнатович не повернувся з фронту.

Йосип і Поліна мали чотирьох дітей.  

Михайло, (1924 року народження), прийшов з армії,  оженився на дівчині з Ярославця. Перша дружина померла. Вдруге женився і жив  Зазірках.

Олександр Йосипович залишився жити на батьківському подвір’ї. Відслуживши у армії у прикордонних військах, одружився на Ліді. Працював на фермі, був добрим колієм, любить випити, хворий на цукровий діабет, через що ампутували ногу. Мали троє дітей. Тоню, що померла у 14 років, Миколу , Анатолія.  Микола зараз живе у Калашинівці з батьками.

Катерина  (1926 р. н.)  замужем на Покровському за Старосельским.  Ольга вийшла заміж за Голубенка Миколу Семеновича. Живуть на цілині.

Останньою хатою з правої сторони вулиці була хата Горбача Матвія Яковича.   Власне через цю сім`ю вулиця і отримала назву – Горбачівка.   Матвій, уродженець с. Ярославець, одружився за 10 років до  революції. Взяв за дружину Катерину Василівну, що працювала покоївкою у панів Кочубеїв. Про рідних Катерини майже нічого не відомо. Вона ніколи не розповідала про своє життя у панів. Згадувала лише брата Тихона, який хворів на туберкульоз і помер від недуги. Матвій був старшим нареченої на 10 років. Пані Кочубей, віддаючи заміж Катерину дала 25 золотих приданого, на той час неймовірно величезні гроші.

Шукаючи долі,  виїхав у Київ на заробітки, маючи вже трьох дітей.  Передреволюційні події змусили повернутися до рідного села, де жила сім’я його батька, Горбача Якова.  

В Ярославці  свого житла не мав, тому побудував хату в лісі, на відрубах (отрубах) – на хуторі, між Ярославцем і Калашинівкою.  Місце звали  - Друківшина, з одної сторони, річечка, ярки, провалля, з іншого поле. Жив на хуторі до тої пори, поки радянська влада не вирішила переселити хуторян.  Вибір зробити допомогла циганка, указавши, щоб ішов за водою, тобто до Калашинівки, куди текла вода струмка.

Так доля розпорядилася, що сім’я Горбачів поселилася у Калашинівці. Люди допомогли розібрати хату та перевезти на нове місце. А місце вибрали на краю села, де було роздолля  - луки, близько ліс, річка.

Були освічені, побували по світах, тому тягнулися до них хуторяни, ходили в гості, цікавились їх думкою про події, міжнародне положення, радились і ділилися своїми бідами, клопотами.

Було у Горбачів четверо дітей.

 Антоніна жила в Ярославці , була заміжня за Дмитренком Іваном Андрійовичем. Торгувала у магазині, а згодом в колгоспі, а от жили на квартирі.  В 1947 році переїхала з чоловіком Іваном в Калашинівку. Порадилвшись, просили батьків, аби дозволили поселитися в хуторі. Так родина Горбачів, де вже жили онуки, діти покійної Анастасії, Євдокія та Іван, поповнилась новими жильцями - дочка Ніна з чоловіком Іваном.

Дмитренко Іван Андрійович - мав освіту спеціаліста сільського господарства, у Ярославці займав різні посади: був комірником, обїзджиком полів, секретарем профспілки, головою сільради. Переїхавши в Калашинівку, відмовлявся віід усіх посад, що були запропоновані правлінням нового колгоспу. Не шукав легкої роботи, працював на різних польових роботах на на фермі.  

був розсудливий, спостережливий і уважних до всіх. Його завжди називали по імені та по батькові, а це означало заслужену повагу та шану хуторян.

Ніна Матвіївна була красуня, мала гарну статуру, густе чорне волосся, карі очі, чорні брови, зі смаком одягалась. Виділялась серед односельців благородним виглядом. Допомагала рідним та сусідам, уміла ладити з людьми, але й образити себе не давала.

Працювала в полі, виконуючи різні роботи, а в 60-х роках працювала в сільській крамниці (лавці).

Антоніна померла 28 лютого 1980 року, а Іван Андрійович 21 червня 1985 р.

Друга дочка  - Настя жила у Ярославці була замужем за Папкою  Дмитром Григоровичем.  

Трагічно загинула в 1932 році, залишивши сиротами Дуню та Івана.

Саме Євдокія, виконуючи прохання найменшого сина Горбачів - Василя Матвійовича, доглянула стареньких Горбачів з 1940 року, до смерті, а пішли вони з життя в 1952 році.

 Третя дочка  - Софія була заміжня за Баштовим Василем Кіндратовичем. Спочатку жили в Донбасі, потім переїхали до Глухова.

Син  - Василь. В школу ходив  у Ярослвці, жив у сестри Ніни. Перед війною закінчив 10 класів.

В 1941 році вступив до Глухівського педагогічного інституту. Під час війни призваний до армії, попав в полон.

Загинув на холодному, камінному острові. Свідки-односельчани привезли документи родичам невтішні новини та паспорт - останній документ про сина.

Більш детально про сім`ю  Горбачів на сторінці "Династії". 

У 60 роки, через дорогу від Дмитренків, побудував свою хату Базиль Леонід, що приїхав з Глухівського району.

Будівельник по спеціальності, працював на будівництві ферми, потім трактористом, бригадиром.   

Познайомився з Луговик Анютою, що працювала на фермі. Одружилися, звели хату, народили четверо дітей – Віктор, Наташа, Ірина,  Сашко. 

Хлопців уже немає в живих. Дівчата повиходили заміж, та виїхали з села.

Далі за околицею було місце, котре називали Горіле, а ще далі розкинулось урочище, що носило назву Борщове.