Вуличка «Козинівська»
Вуличкою була тому, що була вузькою, короткою і нерівною і налічувала всього вісім дворів. В народі її іноді звали «Козинівська», бо на ній жили селяни переселені з села Козин, а прізвище мали Гагін.
За тинами і дощатими парканами ховалися двори з хатами, господарськими будівлями, сараями і городами.
У першій хатині, на цій вулиці жила сім’я Шульги Пилипа Якимовича. Після його смерті, хату поділили два його сини Петро і Семен. В першій половині жив Петро з дружиною Гагін Поліною Кузмінічною. В другі половині жив Семен. Згодом глибше у двірі син Семена - Андрій побудував нову хату для своєї сім’ї.
Сім’я Шульги Петра Пилиповича складалася з дружини Поліни і дітей – Ніни, Марії і Ольги.
Марія - вийшла заміж за Давиденка Василя Кириловича.
Ніна - вийшла заміж за Кищенка Володимира.
Ольга – вийшла заміж у м. Біла Церква , що під Києвом.
Шульга Петро після хвороби помер. Поліна продала свою половину хати Роскаленко Марії Олексіївні і купила хату тут же у Калашинівці у Голубенко Миколи, в Яру.
Роскаленко Марія Олексіївна переїхала з Новоселиці, була сестрою матері Анюти (дружини Шульги Андрія). Марія Олексіївна мала двох дочок - Віру і Надію. Разом з Марією Олексіївною жила Віра і онука Світлана. Вже після смерті матері Віра продала свою половину хати Шульзі Андрію і виїхала у м. Прилуки.
Шульга Семен Пилипович був одружений на Харитині з села Зазірок. Семен, як і всі Шульги був не високого росту, кремезний, широкої кості, як у народі говорили, з сірими очима. Семен Пилипович був неперевершений оповідач. Міг годинами розповідати різні історії про події, про людей. Мав чудову пам’ять. Біля нього часто збиралися односельці послухати щось цікаве. Якби можна було повернути час назад, розпитати діда Семена про історію хутора, про тих хто жив тут до нас, чим жили і в що вірили наші предки, то ми почули б багато нині невідомого.
Харитина працювала вправно і швидко на колгоспному полі і вдало вела домашнє господарство. Притримувалася народних прикмет, знала коли починати роботу, коли посіяти, коли урожай збирати, коли на зиму готувати. Говорячи :
- Треба кусень хліба за крок на перед кидати. - навчала своїх домочадців, щоб думали про завтрашній день.
Харитина була високою, худорлявою, беручкою до роботи. Мали вони чотирьох дітей – Анюту, Івана, Андрія і Надію.
Анюта трагічно померла у роки війни від кулі фашистського акупанта. Син Іван ще з молоду виїхав з села і жив у Донбасі.
Дочка Надія поїхала до Києва, де знайшла свою долю, вийшла заміж, там і залишилася жити.
 
У батьківському дворищі залишився жити син Андрій. Він оженився на Анюті, батьки якої жили на х. Новоселиця. Андрій Семенович деякий час був ковалем. Навчився у чоловіка , що працював на кузні, потім умів і коня підкувати і сапу і серп і косу змайструвати. Коли кузню закрили став разам з дружиною працювати на фермі, та й іншої роботи не цурався.
Шульги були дуже добрі господарі, бо любили працювати та дбати про своє господарство. У дворі, що ховався за дощаним парканом, табуном ходили гуси, кури, індики. В сараї стояла корова, рохкали свині, в клітках сиділи вухасті кролі. За хатою у садку стояло декілька вуликів. За двором і хатою простягався город до ставу. Свої трудові навички передавали дітям, яких у них було : Михайло, Віра,
Далі у глиб вулиці на протилежній стороні жив Гагін Кузьма. У нього було двоє синів - Максим і Федір.
Гагін Федір з дружиною Євдокією (по вуличному - Водя) жив у батьківській хаті. Мали сина Володимира. Володимир після повернення з армії взяв за дружину Грабовську Ніну Олександрівну, що працювала в той час у хуторі учителькою. У Володимира і Ніни народилося двоє дітей - Микола і Олена. Гагін Володимир Федорович помер. Його син Микола живе у м. Краснограді разом з матір’ю Ніною Олександрівною. Донька Олена після закінченні інституту живе і працює в Росії у м. Брянск.
Гагін Максим жив навпроти батьківської хати. Дружину його звали Марія, дітей не мали. Пізніше, після смерті Максима, Марія продала хату Шульзі Івану Тимофійовичу (нашому батькові).
Шульга Іван Тимофійович, купивши хату у 1957 році, вже був одружений на Папці Євдокії Дмитрівні. Євдокія була сиротою і до заміжжя жила у Калашинівці у сім’ї Горбач Матвія Яковича і Катерини Василівни, що доводились їй дідом і бабою. Родом вона з с. Ярослваця. Її мати трагічно загинула. Батько Папка Дмитро Григорович оженився вдруге на Іванченко Ганні Іванівні, бо мав двох неповнолітніх дітей Дуню і Іванка.
Перед війною, у 1940 році дядько Євдокії, Василь, син Горбач Матвія Яковича, попросив у батька Дуні - Дмитра дозволу, на те щоб вона перейшла жити у Калашинівку до його батьків і їх доглядала. Отак дванадцятирічна Євдокія опинилася у хуторі. Де познайомилась, а згодом вийшла заміж за Шульгу Івана.
У них було двоє дітей – Микола і Ніна.
Була у них ще одна донька - Віра, яка померла п’ятирічною.
Подружжя довго тужило за маленькою Вірою, яка була не по роках кмітливою і допитливою. Особливо недоставало її товариства братові Миколі.
Та не довелося пізнати щастя в новій хаті. Іван ще до одруження уже був хворий. З роками хвороба прогресувала. Спочатку відмовила рука. Потім почалися проблеми з ногою. Згодом відмовила права сторона тіла. До лікарів звернувся ще у 1949 році.
Його лікували у Сумах, Києві, Харкові. Консультували, оперували, проводили опромінення . Але підступна хвороба забрала його з життя 9 січня 1963 року.
Євдокія вдруге заміж не вийшла, не зрадивши любов і пам’ять до чоловіка. Наш батько Іван був доброзичливим і поміркованим, умів вислухати і дати пораду, а ще був миротворцем - міг примирити сварливих сусідів. Односельці його поважали і любили. Через багато років після його смерті згадували Івана добрим словом і сумували, що рано пішов з життя.
За господарством Гагіна Кузьми жила ще одна сім’я - Гагін Андрій з дружиною, про яких нам мало що відомо. Жінка була хрещеною матірю Гагін Євдокії Павлівни. Відомо, що вони усиновили сироту Митрохіна Петра Григоровича. Коли Митрохін виріс то став працювати бухгалтером у колгоспі. Петро Григорович був одружений на Мотроні, мали вони трьох дітей – синів Івана (Запоріжжя), Георгія і Іллю. Мотрона померла і Петро залишився один з дітьми.
Другий шлюб Петра був з Пискун (по чоловікові) Катериною Іванівною. Вона на той час була вдовою і жила у Зазірках на Рубановці.
Другого сина, Георгія, Митрохіни не діждалися з армії. Служив Жора далеко - в Казахстані. В армії, виконуючи завдання, з ним стався нещасний випадок і Жора трагічно загинув.
Менший Іллья, хоч і був інвалідом дитинства проте закінчив 8 класів. Оформити інвалідність та групу по молодості відмовився . Був чудакуватий, обходив усю округу, всі ліси і переліски, бугри і яри. Не боявся ні темноти, ні холоду, ні самотності, ні людей ні звірів. Часто сидів у бібліотеці читав газети, журнали, слухав радіо. Прочитане розповідав людям. Хто слухав його, хто відмахувався, а хто і просто глузував. Роботу виконував не складну – пас коней, гусей, сторожував.
Після смерті Катерини Петро Григорович доживав віку з Іллєю. Ілля, завжди був слабий здоров’ям, а після смерті батька ослаб іще більше. Знайшли його зимою, замерзлого в холодній хаті.
Поруч з Митрохіним у маленькій хатині жила Голубенко Марфа Михайлівна, рідна сестра Параски (Пріськи) матері Шульги Івана Тимофійовича.
Марфа жила одиноко. Мала дочку Катерину. Катя вийшла заміж у с. Ярославець і невдовзі забрала до себе матір.
Виїзджаючи з Калашинівки Марфа продала хату Голубенку Володимиру Семеновичу. Сім’я Володимира складалася з дружини Євдокії, дочок Галини, Ольги і сина Миколи. Вони не довго прожили у маленькій на одну кімнату, низенькій, критій соломою хаті. Взимку тут було холодно і сиро. Перебралися у батьківську хату Володимира, що стояла вище по центральній вулиці.
 
Навпроти Голубенків жила ще одна сім’я Гагінів - Гагін Варлам і його дружина Мотрона. Мали сина Гагін Івана Варламовича, який одружився на Парасці Костянтинівні (Паша). Мали вони п’ятеро дітей - Галину, Раїсу, Ліду, Івана і Віталія. Іван Варламович працював шофером, як і його дружина був добрим і веселим. За радянських часів збудували нову хату, з надією, що в ній будуть жити діти і онуки. Але батьки померли, а діти роз’їхалися по світу… Матір забрала Галина.
Сусідом Гагіна Варлама був Гагін Павло. Його дружина Щур Варвара Якимівна. Гагін Павло (батько Гагін Євдокії), був добрим кравцем, шив одяг не тільки для своєї сім’ї, а й виконував замовлення сусідів.
Дітей мали багато - Євдокія, Галина , Віра, Микола, Володимир. Євдокія вийшла заміж за Папку Миколу Афанасійовича, поселилися вони за греблею. Євдокія Павлівна подруга Шульги (Папки) Євдокії Дмитрівни.
Микола - друг Папки Івана Дмитровича. В юності вони разом їздили у Донбас шукати роботи. Перший раз їх не прийняли, бо зовсім ще малі були. Через рік поїхали знову, поступили до ФЗУ, навчалися на кріпильників у забої. Опустившись у шахту хлопці вирішили, що помилились з вибором професії і втекли додому. Згодом, за те що держава витратила кошти на навчання, харчі, формений одяг, хлопцям довелося відробити. Присудили їм 3 місяці примусових робіт. Під Шосткою працювали на заводі поки не розрахувалися.
Галина і Віра виїхали на цілину, Микола виїхав у Донбас.
Володимир Павлович (Павлушкін), залишився жити у батьківській хаті. Був одружений з Голубенко Катериною (дочка Надєчки). Працював шофером на вантажному автомобілі.
Мали дітей Миколу і Лілю.
 
В останній садибі маленької вулиці, у самому тупику, жила сім’я Голубенка Євмена. Син Євмена (?), мав дружину - Дарину Михайлівну (Одарку). Ще до війни за якусь провину його було засуджено. Одарка залишилася жити у сім’ї свекрів. Чоловік з тюрми не повернувся, його батьки померли і Одарка залишилася одна.
Після війни до неї перейшов жити Лубанець Василь Іванович. До цього жив на х. Новоселиця. Під час війни, за допомогу партизанам, сім’ю Василя Івановича, разом з іншими жителями Новоселиці було спалено. Василь Іванович приймав участь у Великій Вітчизняній Війні. Ще в армії навчився шити і ремонтувати взуття, чим і заслуговував на повагу і вдячність односельців.
Мали вони трьої дітей - Катерину, Петра і Галину.
Катерина – живе у Шостці на Сумщині.
Петро вдася красенем. Високий, стрункий, веселий і дотепний з чорним хвилястим волоссям, був повний сил і енергії. Після одруження жив у сім’ї дружини у с. Уздиця. Уже було двоє дітей, коли він наклав на себе руки. Причини, чому прийняв таке рішення молодий чоловік, ніхто не знає.
Галина вийшла заміж за Бакая, хлопця з х. Покровського. Живуть у Таллінні.
| 
